Стаття в дискусійному порядку ставить запитання щодо стратегії витживання та розвитку сучасного українського релігієзнавства. Пропонується авторська позиція щодо шляхів подолання кризи, в якій зараз знаходиться вітчизняна наука про релігію.

Стаття присвячена проблемі релігійних ідентичностей, які активізувалися в сучасній Україні у зв’язку із кардинальними політичними і цивілізаційними викликами-зрушеннями, а тому потребують поглибленого вивчення.

В статті розглядається стан міжконфесійного спілкування в Україні, наявні діалогові майданчики, які тривалий час створювалися стихійно, а тепер виростають до певної мережі. Виокремлюються 5 типів міжконфесійних діалогів, зокрема міжконфесійно-колегіальні, конфесійноміжконфесійні, громадянсько-міжконфесійні, інтелектуально-просвітницькі – міжконфесійні, зовнішньо інспіровані – міжконфесійні; аналізуються їх ефективність, виходячи з мети діалогу, тематики, мови, методологічних підходів, критеріїв до правил ведення і суб’єктів, запрошених до діалогу. Наводяться рекомендації щодо успішності міжконфесійного діалогу в Україні в умовах війни.

Демократичні перетворення, що відбулися в нашій державі з часу здобуття незалежності, поклали початок становленню нових державноцерковних відносин. Відносини між державою і Церквою в цій ситуації набули принципово нових якостей, які, на відміну від минулого, характеризуються загалом стабільним партнерством, взаємоповагою і співпрацею. Такі відносини закріплено Конституцією України, Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", іншими законодавчими актами та міжнародноправовими угодами.

Сучасне українське суспільство розшароване не лише економічно, соціально, професійно, інформаційно, територіально, політично, історично, але й світоглядно та досвідно. Чи є щось, що сьогодні об’єднує Україну? Є. Це – сучасність як сукупність культурно-цивілізаційних факторів та дійсність як сукупність доленосних подій. Кількості й інтенсивності доленосних для України подій за останні 3 роки – від 22 листопада 2013року, цебто першого протесту проти непідписання асоціації з ЄС - предостатньо. Ще не час підводити підсумки, перманентна криза йде, йде війна, маємо багато втрат, але ми вже (...) зробила свій вибір. (shrink)

Стаття присвячена історії УАР, її першим крокам - від зародження ідеї створення професійної спілки дослідників релігії до проведення установчої конференції та її рішенням. На основі архівних документів, які вдалося зібрати, та опитувань учасників тих подій відновлений процес постання та інституалізації товариства релігієзнавців України. З’ясовано, що завдяки ентузіазму представників академічної та вузівської науки, солідарності тих, хто вболівав за збереження традиції вивчення релігії, усвідомлення необхідності розгорнути неупереджене наукове спостереження за ходом релігійного відродження, з метою подолання посткомуністичних стереотипів у відношенні до релігії в (...) 1993 році в Україні постала асоціація дослідників релігії. Автор докладно зупиняється на організаційних моментах створення УАР, виділяє роль певних наукових і освітніх, релігійних та культурних інституцій, ініціаторів даного процесу. Без широкої підтримки з боку зацікавлених людей та організацій, без дружніх стосунків і допомоги УАР не постала б так швидко і результативно. В організаційну основу УАР були покладені принципи демократизму в управлінні, широкого представництва, творчого підходу, персональної та інституційної зацікавленості як в результатах, так і самого процесу дослідження релігійності та історії релігії в Україні. Особлива роль в створенні УАР належить колективу Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України на чолі з професором А.Колодним, якого підтримали його колеги П.Яроцький, Б.Лобовик, П.Косуха, М.Бабій, який фактично підготував проект Статуту, всі установчі документи для державної реєстрації УАР як громадської організації. Без участі кафедри релігієзнавства Національного університету ім. Т.Шевченка, кафедри культурології Київського педінститута та її завідувача М.Заковича важко уявити, що ініціатива щодо об’єднання релігієзнавців так успішно поширилася б по всій Україні. На момент реєстрації УАР в Мінюсті України були створені обласні осередки у 13 містах. Гарячо підтримали ідею створення об’єднання релігієзнавців у Львові, Чернівцях, Тернополі, Одесі, Сумах, Ужгороді, Житомирі, Рівному, Луцьку, чим засвідчили всеукраїнський характер створеного товариства. В статті подаються докази наукової, просвітницької, видавничої активності релігієзнавців України на початку 90-х років, коли закладалися підвалини наступних успішних років діяльності українських вчених. Перші кроки засвідчили про масштабність і амбітність планів щодо розвитку релігієзнавства в Україні. Його провідники поставилися до справи серйозно, системно, науково, визначивши основні напрямки діяльності УАР: організаційний, науково-видавничий, освітньо-просвітницький. Цим курсом і нині рухається УАР, залучаючи щороку все нових членів для релігієзнавчих досліджень, для поширення наукових знань про релігію і релігійні організації. Мета статті - ознайомити широкий релігієзнавчий загал із першими роками постання та інституалізації релігієзнавства в незалежній Україні. Наукова новизна - вперше вводяться архівні документи про початки створення і розгортання діяльності УАР, які підкріплені свідченнями учасників тих подій. (shrink)

Рецензія на трьохтомну "Історію релігій О.М.Шепетяка.

Тема релігії досі хвилює світ та Україну, а тому книги, що виходять з цієї проблеми, а тим більше про українські релігійні події, попадають в поле зору не тільки спеціалістів, але й простих читачів. Українцям, принаймні частині з них, цікаво, що пишуть про предмет, в якому розбираються майже всі. Особливо привертають увагу книги іноземного походження, в яких описуються та аналізуються українське релігійне життя. Ось і рецензована нами монографія за редакцією Андрія Кравчука і Томаса Бремера не залишилася непомітною в Україні. А для (...) того, щоб ми краще зрозуміли, що думають про нас в інших країнах, зокрема про наші церковні справи, коротко розглянемо зміст цієї книги. (shrink)

В статті А.Колодного і Л.Филипович, присвяченій Івану Огієнку, подається огієнківське бачення ознак помісності Православних Церков, зокрема специфіка їх вияву в Українському православ’ї. Розкриваються основні ознаки Українського Православ’я.

Монографія А.Арістової "Феномен релігійної девіації: теоретичні нариси".

У статті здійснений аналіз подій, які відбувалися в Україні на межі 2013–2014 рр. і які отримали назву Революції Гідності. Автори доводять, що ця революція стала об’єднуючим чинником українських церков та релігійних організацій, своєрідним виявом християнського екуменізму та міжрелігійного порозуміння, які солідарно виступили проти злочинної влади, за свободу і незалежність України, за гідність кожного українця.

В статті визначаються засади експертної діяльності в сфері релігійного життя, cформульовані основні принципи наукового експертизування, метою якого є сутнісне осмислення сучасних виявів функціональності релігії, її впливів на суспільство та людину.

В науці впевнено закріпилася уява про функції релігії, під якими традиційно розуміють характер і напрямок впливу релігії на суспільство. Але досліджуючи окремі релігії в різні епохи, вчені знали про функції, але впливу релігії не бачили. Як в радянські часи, наприклад: навіть будучи забороненою, релігія функціонувала, в урізаних формах, в підпіллі, але не впливала на життєдіяльність переважної маси людей. Той чи інший елемент релігії виконував певну роль в усьому релігійному комплексі, але на суспільство та окремих громадян майже не діяв. Функцію має (...) характеризувати діяльність. Тут скоріше треба говорити про функціональність як здатність виконувати певні функції та їх видиме й результативне проявлення. (shrink)

Безпосередня зануреність в доленосну для України подію Майдану давала можливість прискіпливо тримати свідомість на пульсі її перебігу й водночас сприяла критичному осмисленню її інформаційного відображення. У назві нашої книги «Майдан і Церква: хроніка подій та експертна оцінка» зафіксовано проблемний стрижень, на який нами нанизувалися всі ілюстративні документи та експертні оцінки: співпричетність Майдану і Церкви - такої релігійної спільноти, що формується відповідно до духовних потреб і запитів громадянського суспільства та стає його невід’ємним рівноправним суб’єктом.

Інтерв'ю з М.Ю.Бабієм - першим вченим секретарем Української асоціації релігієзнавців про конституювання професійної спілки дослідників релігії в Україні.

Відповіді проф. Петра Яроцького на опитальник УАР.

Анотація. У статті увагу зосереджено на тому, чи доречно дефініювати поняття «Український світ» з врахуванням дійсної ситуації та наявності в сучасній Україні різних конфесій, що можуть самовизначатись варіативно. Українські академічні релігієзнавці вже звертались до теми «Українського світу» та ситуативно застосовували цей термін в своїх попередніх розвідках. Але осмислюючи позначуване ним, науковці усвідомили, що сам термін «Український світ» потребує більш чіткого визначення. Адже трапляються випадки, коли самому терміну відмовляють в автономності, в наявності у нього дійсного змісту, вважаючи його дзеркальним відображенням «Русского (...) міра». Так само є спроби спростувати дійсність предмету, цим терміном позначуваного. Також є актуальною і проблема усвідомлення «українського світу» релігійними суб’єктами поліконфесійної України, адже деякі з них визначаються в інших світоглядних парадигмах, з інтерпретації яких «Український світ» може й не сприйматись очевидністю. Тому автори ретельніше окреслюють обсяг та зміст поняття «Український світ» в релігійних вимірах. Стаття задовольняє пізнавальну потребу в системному релігієзнавчому аналізі, завдяки якому вдається з’ясувати, яким чином співвідносяться релігійні та конфесійні суб’єкти з культурно-бутійним локусом «Український світ». «Український світ» як поняття має власну сенсово-змістовну структуру, яка відповідає структурі того феномену, який ми цим поняттям позначаємо. Тож у обсяг поняття «Український світ» потрапляють ключові параметри українського ціннісно-смислового універсуму, український історіографічний дискурс, сформульовані українською мовою та висловлені українською культурою світоглядні системи координат, у яких визначається сучасний український громадянин та держава Україна. Різні церкви та релігійні інституції, присутні в сучасній Україні, мали б самовизначатись в координатах «Українського світу». Однак деякі церкви та релігійні інституції співвідносять себе швидше з іншими культурно-бутійними, історично-суспільними локусами. Відповідно таке самовизначення в інших координатах призводить до того, що ці церковні інституції оцінюють сучасні події та й саму державу Україна крізь оптику інших світоглядних вимірів та поводять себе як представники інших локацій. Найпроблематичнішою з таких виявляється історіографічно-ідеологічна локація «Русского міра». Адже ця імперська ідеологема намагається спростувати «Український світ» як адекватне поняття з повноцінним змістом та обґрунтовує сучасну загарбницьку війну Кремля проти України. (shrink)

The XXth century has provided numerous examples of different forms of religious extremism, in particular the Orthodox Christian extremism. XXIth century demonstrates an explosion of neo-pagan and Orthodox extremist views in Russia grounded on syncretic theory of «Russian World».